Жив-був пень

Жив-був пень… міцний та дужий…

До красунь-колод – байдужий,

І. як мудрості не мав –

«Не таку, як всі» – шукав…

І у пристрасті пилу –

Закохався пень в пилу:

«Ех, яка ж вона гаряча!

І в роботі – не ледача!

Ще й співає як чудово!

В гаммі звуків кожне слово!..

А коли вже засміється!.. –

Серце пташкою заб’ється!»…

Тож у бурі почуттів –

Пень женитись захотів!

Пристрасть їх – до божевілля,

Швидко правиться весілля,

Щоби з наміром твердим

Жити в щасті молодим!

Так проходять день за днем,

Стало нудно пилці з пнем:

У вузькім сімейнім колі

Пилка чується в неволі…

Втім, можливість невелика,

То й взялась за чоловіка!

Не бракує їй завзяття!..

Несумісність – це прокляття,

Де гармонії нема –

Там незлагоди пітьма…

Пилка, гостра є на слово –

З пнем справлялася чудово:

Тирса сипалась щодня,

І не стало врешті пня…

В байці цій така мораль:

І пилу, і пня тут жаль…

Буде знищене життя,

Де керують – почуття,

Де нема в життя основі –

Душ гармонії в любові.

© Вера Шредер (Шепель)