Відповідь на молитву

В той день я звично йшла в школу – в дитячий табір, та подумки молилась. Я там мала бути всього лиш годину, так як мала там, так звану «психологічну годину». Інші вчителі – мали по пів дня такої ж роботи. Той день був останнім днем моєї роботи в таборі.

І ось йшла я і молилась: «Господи, я Твоя… Ось я перед Тобою. Я хочу йти Твоїми дорогами. Дай мені правильних людей, які мені зможуть підказати, чи бути мені в Німеччині, чи не бути? Дай правильний час, щоб я була в тому місці, де Ти хочеш мене бачити, щоб явилася найбільше Твоя слава!..» А ще говорила: «Боже, дай знак!» Я думала, що отримаю відповідь, а отримала ще більше, ніж очікувала!

Прийшла я в табір. Дізналася, що там якраз має бути перевірка. Хотіла за конспектом бігти, та згадала, що ключа нема… А потім побачила свої записники, книжки, відео. Подумала: «Я вийду з тої ситуації, щоб бачили, що щось я роблю».

Аж тут приходить бібліотекарка (маленька, їх там є дві). Каже мені: «Приїхала письменниця  з Німеччини. Чи можна взяти дітей?» Я відповіла: «Добре! Нема питань!». Та й сама вирішила піти з ними. Бо коли сказала бібліотекар слово  "з Німеччини", я зразу зрозуміла, що це відповідь. Хоча Бог часто відповідає не так як ми це собі уявляємо

Не сподівалася, що це буде бабця одного з моїх учнів – Максима. Максима ж добре знаю, чому ж не сказав, що в нього така бабуся?!..

Коли почалася зустріч та розмова Віри Шрьодер (Шепель) з дітьми, то я за собою помітила, що кожне слово відгукується!.. І хоч в її словах не було слів про Бога, то в середині була впевненість, що проста людина не може так говорити, вона віруюча! А в дусі – аж підскакувало щось! Я так думаю, що це в дусі, бо все, що вона  говорила в середині, в животі, наче щось висмикувалось – тобто відгукувалось на її слова – я не вмію пояснити, але мені було так добре перебувати там! Вони мені були такі рідні! Як тільки почала вона говорити – чую потяг, як магніт!.. Як часом люди розповідають про «голос крові», коли інтуїтивно, чи як, відчуваєш: «Це рідне!», так і тут було! Тобто – чуєш своїх рідних по духу!

По закінченні зустрічі – підійшла, не приховуючи свого хвилювання та переповнюючої радості! Виявилось, що справді: віруюча! Віра запропонувала зустрітись. А як ішла назад додому – така радість переповнювала мене, якась впевненість, надія на сповнення моєї мрії!..

Ось на каві і зустрілись ще раз. В нашій розмові з нею та її чоловіком – Андреасом, я отримала для себе багато підтверджень, в чому сумнівалась правильно це чи ні, що багато в церкві відступлень від слова та перекручень. Констатувала факт, що я сама вже була підведена до таких висновків. А тут – підтвердження!

Особливо мене вразило свідоцтво про колечко… Колечко, яке Віра попросила у Бога, і яке їй подарував чоловік, не знаючи нічого про її прохання. Я мала хвилювання в цьому питанні за свою доньку. А почувши цю дивовижну історію, я повірила, що і в моєї доньки так особливо все буде!

Цей чудесний день, ці почуті живі історії від живих людей – підбадьорили мене, що Бог живий! Реальний! Що відповідає на молитви! Було очевидним, що я не випадково зустріла цю сім’ю, а була ця зустріч спланована Богом!

Про колечко – історія неймовірно зворушлива – і я подумала: це справді Бог, тільки Він  так працює: невидиме щоб було видимим…

Я впевнилася та укріпилася, почувши від цього подружжя, що Бог дійсно наставляє, що про все потрібно питати Бога… Бо ж непослух, як чаклунство…