Розділяючи чуже горе

Розкажу, що зробив та робить мені Бог: як вчить, наставляючи на всяку істину: В-РОЗУМ-ЛЯЄ!

Ми... люди... такі незрозумілі навіть для себе самих... А намагаємось собі та іншим доказати, що можемо без Бога досконало розумітись в чомусь іншому, не знаючи та не розуміючи те, що є нами самими...

Проживши немалий відрізок життя, мавши маму, сестру та брата, двох дітей та ставши 5 раз бабцею - маю і інших братів-сестер-матерів-дітей-та-внуків: це ті, яких зустрічаю впродовж життя: рідні по крові, просто - люди... Але є ще й рідні по духу. Ось про них ця розповідь на основі фактів, які не перекреслиш.

Ось що спостерігала безліч раз, як в собі, так і в інших: як важко людині бути співчутливою, щиро, не напоказ, розділяти чиїсь біль чи горе!.. Поки людина не пройде щось, в чому її Бог зробить чутливішою - доти вона не може відчувати те, чого сама на собі не відчула... Як повторювали не раз мої бабця з мамою: ситий голодного не розуміє...

Так... Я пройшла багато через що...

Одного разу, коли попросила мене знайома молитись за її сина, в якого були серйозні проблемі зі здоров'м, і я - молилася, то на молитві мене Бог докорив: "За свого сина ти теж "так" би молилась?.." Під "так" розумілося: байдуже, аби помолитись, як я і молилася в той момент... Згадала і те, як молилась за своїх дітей!!!..

Після цього помолилася як слід!

Іншим разом я молилася по вказівці Господа, Який через донечку малу мені сказав ввчечері "молитися за Маню". Ні моя мала, ні я - ніякої "Мані" не знали. Але я стала молитися. Як?.. А я Господа не питала, бо ще не розуміла того, як це важливо у всьому - триматися Його керівництва! Не знала, що Він керує зсередини серця, якщо людина цього прагне. Самовпевнено думала, що сама знаю - як. Але, коли прийшлось до діла, то ось що з того вийшло...

Я стала молитись... Помолилась трохи гарненько - і перестала. Була думка, що цього вже досить.

Але донечка сказала, що цього мало, бо Господь сказав молитися довго.

Плуталися в голові думки: що за абсурд?.. що за Маня?.. я ж ніякої Мані не знаю... нащо молитися довше?.. про що молитися?.. - це так тяглося десь біля години...

Між тим, декілька раз приходило розуміння, що щось не так роблю, і я поривалася до більш наполегливої молитви, але потім під впливом то однієї, то іншої думки - зупинялася в запалі... а в кінці завершила вже більше ревною молитвою: за спасіння Маніної душі!..

А вранці, через ту ж малу донечку, Бог сказав нам терміново, "ВЖЕ!!!", їхати в село, де проживала мама.

Немало здивована - я швиденько зібралася на щоденний самий перший вранішній поїзд.

Тільки зайшовши в дім, ми були зустрінуті словами мами: "Коля Маню забив!.."

- Та ЯЯЯЯК?!!!!

- А отак... побив її дуже ввечері... і в лікарні вона померла... рано всі про це й взнали...

В цей момент я дуже розхвилювалася, бо зрозуміла за яку Маню Господь закликАв молитися!

Через короткий час забігла до нас набожна сусідка по вулиці, тьотя Галя Маникова (так в селі всі звали її по покійному чоловіку - Мар'янику). Взнавши, що я приїхала, вона примчала  до нас і дуже просила мене почитати в хаті біля померлої Псалми. Мовляв, "щоб люди при померлій в хаті - не судили сім'ю в її горі, а краще слухали Слово Боже!.."

Я згодилася...

Читала на вибір, як Бог давав... люди - слухали...

Потім в гірких розпачливих риданнях приїхав молодший син-студент, який тут же, з порогу, хотів кидатися батька вбити... Бог дав мені слова втіхи до нього в ту хвилину, які, вірю, його й зупинили: я розповіла, як в той вечір Бог мене через дитину побуджував до молитви за його маму. Та що я молилась за спасіння душі його мами, не знаючи нічого, що тут відбувалося... А рано - Бог нам сказав терміново їхати в село! І ось це для того, щоби я йому все це розповіла і він не зробив ніякого зла батькові, якого лихий попутав!..

Після цього - шаленство відійшло від хлопця... горе залишилось горем, але він заспокоївся...

Але!!!... який гіркий урок для мене був пізніше!!!

Так, я взнала, що Маня, яка була з сусіднього села в невістках у нашому селі (тому я її й не знала), вона сама читала дома Біблію!.. На той час - це була така рідкість, щоб хтось сам читав Біблію!.. та ще й в селі! Вона була дитина Божа, яка пізнавала Бога з книг Святого Письма!.. Тому Бог і рятував її, закликаючи мене до ревної молитви за цю жінку в ту мить, коли вона цього найбільше потребувала!!!

А зараз ще й зрозуміла, що Бог закликАв рятувати і Маніного чоловіка, їх обох, всю їх сім'ю - від підступу диявола. що розпалив таку ситуацію в їх житті, в їх домі!..

Так написано у Вченні Нового Заповіту (послання до Ефесян, вкінці останнього розділу), що є день злий, коли диявол та його біси - творять безчинства в житті Божих дітей, і там потрібно вступати в битву у Божому всеозброїнні, але не проти людей, а проти нечистих духів, що баламутять... а я на той момент де теж була в тому без належного як досвіду, так і послуху  Богові...

Бог не тільки мене поривав молитися за цю сім'ю, щоб не сталося лихо. Можливо по цих молитвах (по активності молитв - були і подальші події!) тому, що Бог  і сусідку тих людей скеровував втрутитися... І ось як все було.

Після похорон взнала від сусідки пострадавшої сім'ї, Наташі, що в той день Бог її від дітей з Хмельницька під вечір просто "погнав" додому... Така велика тривога до неї прийшла, що вона миттю зібралася і відправилася наніч назад в село! Темніло... і вона щодуху, зі всіх сил, талувалася по пояс снігами від шосейної дороги до нашого села (це була зима і 6-тикілометрову дорогу в село - сильно задуло)... Бігла та думала: що ж дома могло такого статися?!!.. може хата загорілася?!!.. бо ж чого так наніч глядючи її додому жене такий незрозумілий несамовитий порив тривоги?!!.. (Перша активна молитва - співпадала по часу, бо потім було все інше - пригашення моєї ревності та зупинка в молитві...)

Прибігши додому - побачила, що все дома гаразд... Зайшла в літню кухню, щоб переконатися, що там нема ніякої загрози пожару... Вже досить стемніло, пора йти спати... Отож, вона вийшла на вулицю з літньої кухні, щоб йти в хату, але в хату зайти не поспішала... А стояла на вулиці та роздумувала: ЩО це ВСЕ могло означати?.. (як і я роздумувала та вагалася...)

І тут почула, що по-сусідству бійка.... крики... сусід б'є сусідку!.. Поривалася декілька раз піти та зупинити їх сварку, але кожен раз стримувала думка: "Та чого лізти в чужі стосунки?!.. Ще я потім буду винна, що лізла не в своє діло..."

Так було десь впродовж години... То поривалася йти - то зупинялася!.. (так впродовж тої години і у мене були то пориви, то знов сумніви...)

Потім вона пішла до хати...

А мені, коли я цю розповідь Наташі слухала, в серці Господь сказав: "Ось бачиш?!.. Скільки раз ти зупинялася в молитві - стільки раз і вона зупинялася, щоб втрутитися.. А якби ти ревніше молилася - то й Маня залишилася б жива!.. Бо Наташа мала би по молитві і силу, щоб перебороти ту нерішучість через думки, які її зупиняли!.." (з Святого Письма знаю вже точно, що думки лукавий мастак як підбурювати до поганих поступків - так і думки різні підкидати, щоб людину збити  з толку...)

Мені було дуже неприємно... я розуміла, що знов зробила все абияк... бо не в Господньому керівництві... ось і Наташу Господь скеровував на порятунок... але в моїй молитовній підтримці для неї - бракувало ревності та сили...

Прийшло від Господа більше бачення тих подій!..

Тобто, як і мені в молитві, так і Наташі по такій молитві - на ділі, - лукавий через різні, але нав'зані ним, думки, не дав втрутитися в ситуацію, щоби бійка була зупинена... Мені дуже жаль, що я була така нерядива в тому, щоби зробити все як слід: питатися та триматися в молитві - Господа, а Він - обов'язково би мене направив і в словах і в ревності... А тоді й Наташа мала б силу побороти нерішучість... та пішла би туди вчасно і нещастя би не сталося...

Добре, що хоч за спасіння душі ревно помолилася в кінці....

І добре, що Бог не допустив статися ще одній біді: між батьком та сином...

Якби я не була в різних ситуаціях, зокрема, як ті, що описані вище: діти тяжко й смертельно хворіли, сама бита була бувшим чоловіком в безтямі і майже до смерті, та різні інші ситуації - то я би не розуміла так глибоко того, з чим стикалася і стикаюся впродовж життя... Так, розумію тепер, що в поведінці мого бувшого чоловіка - лютувала нечиста сила, з якою була тісно пов'язана його мати, сім'я батьків... вони займалися чаклунством і не розкаялись, не зреклися тих злих сил, а ці прокляття падають потім в першу чергу - на дітей... як кажуть: "диявол колотить" в таких сім'ях...

Бог знає, якими обставинами, котрі Він допускає в нашому житті, міняти нас в Свій образ та Подобу. Щоб ми чиюсь і радість, і горе, могли розділити і понести,як своє...

Потрібно розуміти, шо всі пропоновані нині уроки як в наставленнях в духовності - так і душевності (по психології, та по розвитку так званої емпатії - здатності розділяти почуття та емоції інших) - це теорія. І це - пусте марнування сил та часу.

Потрібна ж - практика: це коли при нашій вірі в жертву Христа за нас, та нашій згоді - Бог міняє нас зсередини в живій ситуації. Та при багатьох повтореннях таких ситуацій - допомагає Божі уроки засвоювати, а набуті навики - все вправніше застовсовувати. Так людина, як Божа дитина, впродовж життя освячується, щоб потім у вічності щасливо бути з Богом, а не в місці мук...