Хто на троні (пересторога, яка стосується нас всіх)

Хто на троні (пересторога, яка стосується нас всіх)

На троні часто-густо є

Таке пихатеє «СВОЄ!»

Ще й самовпевнене без міри:

«Свої» там «правди», «щастя», «віри»...

І не подумає людина:

«Є Божа Істина: Є-ДИ-НА!».

Та зовсім щось на те не схоже,

Аби хотів хто взнати Боже…

Сказати мало: «в багатьох»

Бажання «власні» – цар і бог!

Несуть пожертви в храм, щоб мати

На Небі «місцечко» – «по блату!»…

Ще й модно вірити в наш час:

«Небіжчик в Небі й бачить нас!»

А хочеш Істину таку:

«Пішов – у вічність... та… ЯКУ?!..».

Але, в невігластві – ще й вперті:

Когось «відмолюють» й по смерті…

Простіш, «як всі» триматись «свого»

Та у зневазі мати… Бога…

А Бог сказав нам через Сина,

Куди по смерті йде людина.

І хто задумався  одразу

Над тим, як вмер багач – і Лазар?..

Багач мав все, а толку мало,

Раз жив безбожно та зухвало…

Не мав до ближнього любові…

І «вірив» він лише на слові…

Тому вже заживо був мертвим,

Хоч в храм ходив й давав пожертви…

А Лазар – праведником був:

В стражданнях голос Божий чув,

Бо в свому серці не згрішив,

Хоча в болячках й злиднях жив…

Й Господь сказав не для краси,

Що пожаліли його пси:

Йому зализували рани!..

Ну, а багач цей був тираном,

І хоч удосталь всього мав –

Ні крихти Лазарю не дав…

Обидва вмерли! – бачить око.

Та хтось внизу, а  хтось високо!

Цю душу в яму закопали –

А іншу – Ангели забрали!

Така є Істина. Одначе

Її очима не побачиш.

Кого ж вчить БОГ, яко дитину –

Той знає Істину ЄДИНУ:

«Ніхто нікого не відмолить!» –

ТАК Божа Істина глаголить!

Якщо помер – не буде зроду

Туди-сюди вже переходу.

А Бога, віру, Божий страх –

У СЕРЦІ май, – не на словах!

Поки не пізно – схаменися

Та Слову БОЖОМУ скорися!

Та взнай, про ЩО Син Божий ВЧИВ,

Як ВІРИВ ВІН, і ЯК ВІН ЖИВ,

І хрест ЯКИЙ сказав Він взяти,

ЩОБ ДЛЯ ГРІХА ТАМ ПЛОТЬ РОЗП’ЯТИ!..

Нехай почують зараз вперті,

Що хрест щоденний – це хрест смерті!

Де вірою плотське вщуха,

Так, якби вмер ти для гріха…

Отож ми й хрестимось з сумлінням (!) –

У смерть Христову й воскресіння!..

Так БОЖЕ Слово вчить, авжеж, –

Ти так і віриш?.. І живеш?..

Відкрий же серце (не долоні!*),

Щоб Божий Син там був на троні:

Як Слово, що зійшло з Небес,

Щоби і ти, як Він, ВОСКРЕС!

А хтось – лиш слухати встигай –

Все зазубрив, як попугай,

Про Бога він (собі на славу)

Цитати сипле вліво-вправо!..

Про себе думає високо

Й без «пастухів» своїх – ні кроку!..

За ними йде, а не за Богом,

Бо не пізнав Вузьку Дорогу,

І ві-і-ірить-ві-і-ірить!.. але в себе,

Що він вже точно йде на небо!..

І хоч у серці темнота –

Йому смакує «віра» та…

На троні часто-густо є

Таке пихатеє «СВОЄ!»

Ще й самовпевнене без міри:

«Свої» там «правди», «щастя», «віри»...

І не подумає людина:

«Є Божа Істина, Є-ДИ-НА:

Сам Бог людей бажає вчити,

Як їм і вірити, і жити!»

Бог кличе й жде.

Та учні де?..

© Віра Шрьодер (Шепель)

не долоні!* – не шукаючи егоїстично та нахабно своєї вигоди: дай, зроби «так», поможи, і т.д.;

а серце відкрити* – проявляючи в серці  блаоговіння та пошану до Бога та Його Слова, шукаючи коритися тому, що Бог вчить для нашого спасіння – відкрити серце для Бога, щоб Він ввійшов у серце і там жив, Господствував (тобто все вирішував та керував Він, а не ми).

Божа любов в нас – не мовчить:

остерігає, всьому вчить:

її уроків серцем повним

земним ділитись вчить, й духовним.

Если перевести правильно с греческого Иоанн Креститель, то его звали "Иоанн Погружатель". Он погружал людей в воду как символ погружения в покаяние и очищения от греха.