Смерть рідних - найважчий екзамен

Смерть рідних – найважчий екзамен

У нас є найважчий екзамен

у горя смертельній імлі:

тоді, коли рідний хтось з нами

прощається тут, на землі…

Хоч Бог і сказав: «Це розлука,

Що сумом огорне на мить!..»,

та кожному з нас – люта мука

від себе когось відпустить…

Й печаль огортає без міри!..

І горе так ріже ножем!...

Й стає тоді Бог й наша віра –

розтанувшим в нас міражем…

Та в Бозі – немає розлуки!

І смерті у Бозі нема!

Бо міцно серця в Нім і руки

любов у обіймах трима:

любов, не обмежена сроком;

любов, що живить почуття;

любов, що веде крок за кроком

за грані земного життя;

любов, що від болю земного –

спасаюча віра несе:

любов, що єднає нас з Богом,

де любим Його – понад все!

На кожне земне наше лихо,

що нас заливає слізьми,

дає Бог не гаснучу втіху,

що:

 «Вірою – в вічності ми!..

земне ж – це є марево лише,

що тане у нас на очах:

бо все ми, і всіх, – тут залишим,

як зайвий багаж на плечах;

і буде одна лише міра

для всіх наших вчинків й для нас:

в любові негаснуча віра

без зайвих фальшивих прикрас! –

щоб здати найважчий екзамен

у горя смертельній імлі:

тоді, коли рідний хтось з нами

прощається тут, на землі…»

***

У всіх лихоліть круговерті,

спіймавши в узду почуття,

ми винесем вирок і смерті:

«В нас Бог! І в нас вічне життя!»

© Віра Шрьодер (Шепель)