А все це було ніби не зі мною

Іду-біжу я стежкою земною –

І так прожитих днів минулих жаль!

І все це було ніби не зі мною:

І сміх і радість, сльози і печаль!..

Все те, що було – зникло мов примара,

Лиш зрідка в серці спогад защемить…

В «сьогодні» є зі мною лише «зараз»,

Оця коротка неповторна мить!

Цю кожну мить, що вироста в хвилину,

Пильную серця: Там добро чи зло?..

Чим я живу? Куди думками лину?

Чи Боже Слово в серці проросло?..

Мої літа лишаю за спиною,

Літа, що пролітають наче мить:

Іду-біжу я стежкою земною –

Чи може це вона кудись біжить?..

Господь повчає, Він Наставник добрий:

«Межа там є між вічним і земним!» –

І я вдивляюсь у далекий обрій!..

Все далі й далі… далі… поза ним!..

І вже радію, як мала дитина,

Бо там за обрієм – така краса!!!..

І я вже серцем, серцем своїм лину

За ту межу, де бачу Небеса!!!..

Іду-біжу я стежкою земною!..

А може лиш здається, що біжу,

Бо вже, як снігом, вкрита сивиною,

Та чим побільше встигнути спішу!..

Біжу-спішу я стежкою земною,

Чи може це вона кудись біжить

Й мої літа лишає за спиною,

Літа,  що пролітають наче мить!..

©Вера Шредер (Шепель)