По-справжньому

 

Я тяжка від думок:

Час біжить, як струмок

І дороги назад тут немає…

Крок за кроком… ще крок…

Там, де Бог: до зірок!..

До далеких зірок… до безкраїх..

 

Бо життя у імлі

Промина на землі:

Ніби ти під пітьми чорним зонтом,

У земних міражах

Закриваючи шлях

Там, де вічність зорить горизонтом…

 

Я міняю думки –

Мене ваблять зірки:

«Хтось» знечулену душу лікує!

Відживляє мене:

Що життя хоч мине,

Та є Той, Хто Любов’ю врятує!

 

І я думаю знов:

Про життя, про Любов,

І про всесвіту цього – Владику!..

― Так! Життя промине!

Та врятуй Ти мене:

В моє серце Любов дай Велику!!!

 

Бо є небо оте,

На якім все святе,

Всі хотіли би там опинитись.

Але там буде той,

В кому Твоя Любов,

Що з Тобою дає поріднитись.

 

― Всі ми будемо «там», –

Чую я там і там,

Вірять всі, що померлі – «на небі»…

І окутав обман

Їх серця, як туман:

― Вірте, виростуть й дині на вербі!

 

Комусь хочеться – «так»,

Бо він в «цьому» – «мастак»!

«По-його» – має й в Божому бути…

― Воля, Боже – Твоя!

Як Ти хочеш, не я! –

Щоб так жити – не хочуть і чути…

 

Знов тяжка від думок:

Час біжить, як струмок

І дороги назад тут немає…

Крок за кроком… ще крок…

Хто з вас йде – до зірок?!..

До далеких зірок… до безкраїх?..

 

Хто з вас прагне розмов

Про небесну Любов?

І про Бога Отця? Його Сина?..

І про віру оту –

Віру справжню, святу,

Що від Бога – в ЛЮБОВІ – єдина?!..

 

Дбають всі про земне,

Хоч воно й промине…

Все під небом в цім світі минає…

Ні… не Люблять й себе…

Ні дітей… ні любе…

Бо є вічність… Її хтось – ШУКАЄ? …

 

По-справжньому: Не від людей – від Бога?

 

© Віра Шрьодер (Шепель)

 

 

 

............................... О

 

 

       МНЕНИЯ          РАССУЖДЕНИЯ           ПОЖЕЛАНИЯ          ВОПРОСЫ

* Инструкция по использованию системы комментариев