Як прозрівала я багато раз
(Бувальщина з перлинами Божої мудрості - за подіями 1980-1984-го рр.)

 

Знов хочу з вами, друзі,  поділитись,

Як прозрівала я багато раз:

Щось може враз глибоко ТАК відкритись,

Що змінить вас – і все навколо вас!

 

Приведу я два приклади життєвих,

Із тої безлічі – за плином літ:

В простих подіях, й одночасно – дивних,

Мені відкрився зовсім іншим світ.

 

Так ось…

 

Дитина дуже мучилася криком,

І лікарі не знали в чому річ,

І я, в занепокоєнні великім,

Знаходилась в полоні протиріч…

 

Одного разу з сином я гуляла,

На ручці ниточка червона… й збоку – бант…

Й коляска теж червона, – бо «врікали!», –

До суєвірства мають всі «талант»…

 

Хоч кожен день я «Отче наш…» молилась,

Й робила так з дитинства, з року в рік,

А тут!.. за суєвірства ці вхопилась,

Не в змозі більше зносити цей крик!..

 

Назустріч стрілась жінка незнайома:

Всміхнулася: «Що, дівчинка у вас?!..»

«Та ні! – я їй. – Червоне, всім відомо,

Начіплюють від наслання́ якраз!»

 

Та жінка посміхнулась. І так щиро:

«В що вірите – то те і буде вам!»

І раптом я прозріла: «В «що!» я вірю?!

Я, мама, чи дитя в образу ДАМ?!..

 

А Ти – Отець і Бог! І любиш – БІЛЬШЕ!

То чи у кривду нас, дітей, даси?!..

У що ж тоді я вірила раніше?!!

Виходить, я молилась… «для краси»?!..»

 

Щит віри – дав міцний дитині захист!

Спокійним стало раптом немовля!

Бо серце Богу правило Акафіст!!!

І все змінилося! Змінилася і я!!!

 

А ще прозріла, щодо всіх емоцій,

І щодо всіх знайомих почуттів,

Що направляють нас на кожнім кроці,

І, як кати, тримають в забутті!

 

Свекруха бувша тааак молилась Богу!..

А потім довго у гірких сльозах

Читала Хресну Господа Дорогу,

Зі мною ж – завжди була «на ножах»:

 

То б’є вона мене й не дасть попрати,

Не дасть зварити внучкові їду,

Не випускає вийти із кімнати,

Щоб в туалеті справити нужду…

 

Отак вела себе вона… тим паче,

Що я її не скривдила нічим,

А тут – так слізно-милосердно плаче, –

Мене ж з дитям не зносить!.. Без причин!..

 

Тоді я теж прозріла, як на диво,

Що почуття – це зовсім не любов!!!..

І сльози також брешуть, бо фальшиві!!!

Бог не прийме ні сліз, ні молитов!..

 

Бо хто не має милосердя й краплі,

А перед Богом ллє сльозу гірку –

Даремно грає почуттів спектаклі,

Й не бачить, що життя – на волоску…

 

Я зрозуміла: почуття – це привид,

Бо зверху гарно – в серці ж, чорнота!

Бо той, хто Божий – той не зробить кривди,

Бо охрестившись – вдягнений в Христа!

 

Лиш Бог дає і поміч і пораду,

Терпляче вчить дивитись в саму суть,

Вчить відрізняти вправну фальш від правди,

І серце очищає від зіпсуть…

 

Христос сказав: «Багато-хто загине,

Собі полюблять влещувати слух,

Щоб слухати й читати – лиш приємне,

А цим – зневажать Божий Святий Дух…

 

Бо Божий Дух прийде, щоб викривати,

Що віри Божої в серцях нема:

З Мене, Христа, не хочуть приклад брати,

Тож Богу довго моляться дарма…»

 

Читаючому:

 

Я пишу не тому, що ПЕРЕЖИЛА,

Й ЩО пережила – взагалі пусте!

Я вам розказую як Бог дав крила,

Тій вірі, що за Ним мене веде!

 

Я люблю з ближніми ділитись добрим,

А що у творчості шукаєш ти?

Бажаю, щоб тобі відкрився Обрій,

Куди Вузька Стезя нас кличе йти!!!

© Віра Шрьодер (Шепель)

       МНЕНИЯ          РАССУЖДЕНИЯ           ПОЖЕЛАНИЯ          ВОПРОСЫ

* Инструкция по использованию системы комментариев